Читаю суто як юрист цей текст і не можу зрозуміти, а що це взагалі за «зняття сумнівів», якщо законом передбачено обов’язкове призначення на відповідну посаду переможця конкурсу?

Є чітка процедура: конкурс проведено, кандидатуру підтримано – держава має просто призначити, а не «почекати», «поговорити» чи «зняти питання».
І так само щодо відмови у призначенні, вона можлива лише з причин, прямо передбачених законом, а не через якісь нечіткі сумніви, чутки, доноси чи психологічні вагання.

Поліграф у цьому випадку виглядає як дивна морально-політична страховка, яка не є навіть формальним гарантом чогось, а нагадує мейнстрімний ручний підхід: «поговорили – переконав – ну тоді призначимо». Це не процедура державного управління. Це більше схоже на те, як призначають не директора БЕБ, а особистого референта чи консьєржа.

Довіра до інституцій формується не поліграфами та розмовами, а дотриманням правил. Або ми країна закону, або країна сумнівів, діалогів, торгів і поліграфів.