читаю на книжковий клуб «старосвітських батюшок і матушок».

Отець Степан ходив од образа до образа й показував пальцем. В бабинці висів здоровий образ страшного суда, на которому внизу намальовано було червоне пекло. В пеклі світились вищирені здорові зуби якоїсь страшної кінської голови, а між зубами сидів на престолі сатана, з рогами, з білими зубами. В його на руках сидів Юда, неначе маленька дитина. Голова неначе хотіла проковтнути сатану з престолом та з Юдою, але вдавилась, і сатана застряг у самій пельці, зачепився за горлянку високим троном і не міг пройти далі. До голови йшли рядками голі грішники: ткачі з клубками в руках, кравці з ножицями, мірошники з камінням на мотузках, перекинутих через плечі, розпатлані голі відьми, писарі з перами й здоровими каламарями в руках; за ними купа жидів з пейсами, а позад усіх поганяли грішників нагайками рогаті та хвостаті чорти.

— Дивіться! — сказав отець Степан, — це я видумав, а маляр намалював.

по-перше, в івана нечуя-левицького виходять чудові екфрази (тобто словесні описи мистецьких творів). він загалом майстер передавати візуальне — його чарівні пейзажі пам'ятаєте?

по-друге, може, отець степан таки й сам усе видумав, але ми впізнаємо джерела його натхнення (от тільки сатани, який врозчепірку сидить прямо над пащею пекельною, нашвидкуруч не знайшла, то вважайте, що це колаж).

і оце написала — і зрозуміла, що не пам'ятаю, чи коли бачила на православних іконах страшного суду пащі пекельні. знов треба йти досліджувати.

іще один апдейт: ні, таки отець степан узагалі не оригінальний. є достатньо українських ікон із пащами, дві штуки покладу в коментарі.

#вечірнінотатки #пащапекельна