2025-12-01 02:03:38
📚🤌 Чи читала Леся Українка еротичні романи письменниць-сучасниць?
Цілком ймовірно, адже у її оповіданні «Над морем», героїні читають новий роман французької письменниці Gyp (на фото), вона ж графиня де Мартель — Сибіль Еме Марія-Антуанетта Ґабриель Рікетті де Мірабо (1849—1932). Gyp написала більше 100 романів, володіла літературним салоном, у якому бувала еліта — Марсель Пруст, Анатоль Франс, Альфонс Доде, та інші.
Дивіться, як описує цей читацький досвід Леся:
Я взяла ту книжку: «L'amour moderne», здається. Книжка була маленького формату, видання гарненьке, з тонкими малюнками, на обложці в червоному тоні якісь фігури, ледве прикриті серпанками, у викручених позах, з дикими виразами, так, немов вони кудись женуться несамовито чи корчаться в танці св. Вітта.
Я почала читати книжку вголос. Французькі каламбури, коротенькі розмови, ексцентричні афоризми, описи, повні тонкої розпусти думки і фантазії чіплялись одно до одного, мов кільця на ланцюжку з барвистого паперу. При одній надто «рискованій» сцені я глянула на Аллу Михайлівну, — вона вже не лежала, як перше, в закритими очима, вона спиралась на лікоть, підвівши і дивилась на мене палко, розширеними очима, затримувала дух, ловлячи кожне слово роману з жадібною цікавістю.
– Ну, чого ж ви спинились? — прикро обізвалась вона, коли я зробила паузу.
– Я думаю, на сьогодні годі, — сказала я, закривши книжку.
– Е, ні, читайте, читайте, се так інтересно! як вам не сором — на самому цікавому місці взяли і покинули!
– Мені здається, се вам дражнить нерви, а ви ще слабі. Нема у вас іншої книжки?
😅 Далі панянки трохи сперечаються, і завершується сцена діалогом:
– Так не будете далі читати Gyp? — допитувалась Алла Михайлівна.
– Ні, не буду. Може, ви позволите принести вам завтра яку іншу книжку?
– Іншу… яку ж?
– Не знаю ще, яку-небудь спокійнішу.
– Я не люблю «добродетельных» книжок pour les enfants sages!
– Ми виберем що-небудь без «добродетели и порока».
– Ну да, больничну літературу, для сухотників. Що ж, мені се якраз, до речі…
Вона починала капризувати.
– Як хочете! — сказала я. — Будем читати Gyp'a, тільки вже не сьогодні. Вже пізно, вам спати пора, та й мені буде страшно йти додому. Добраніч!
😄 А ви як, любите «добродетельні книжки для сухотників», чи щось цікавеньке?
Раптом вам цікаво, яку книжку без «добродетели и порока» героїня принесла наступного дня, дивіться у коментарі.👇
Цілком ймовірно, адже у її оповіданні «Над морем», героїні читають новий роман французької письменниці Gyp (на фото), вона ж графиня де Мартель — Сибіль Еме Марія-Антуанетта Ґабриель Рікетті де Мірабо (1849—1932). Gyp написала більше 100 романів, володіла літературним салоном, у якому бувала еліта — Марсель Пруст, Анатоль Франс, Альфонс Доде, та інші.
Дивіться, як описує цей читацький досвід Леся:
Я взяла ту книжку: «L'amour moderne», здається. Книжка була маленького формату, видання гарненьке, з тонкими малюнками, на обложці в червоному тоні якісь фігури, ледве прикриті серпанками, у викручених позах, з дикими виразами, так, немов вони кудись женуться несамовито чи корчаться в танці св. Вітта.
Я почала читати книжку вголос. Французькі каламбури, коротенькі розмови, ексцентричні афоризми, описи, повні тонкої розпусти думки і фантазії чіплялись одно до одного, мов кільця на ланцюжку з барвистого паперу. При одній надто «рискованій» сцені я глянула на Аллу Михайлівну, — вона вже не лежала, як перше, в закритими очима, вона спиралась на лікоть, підвівши і дивилась на мене палко, розширеними очима, затримувала дух, ловлячи кожне слово роману з жадібною цікавістю.
– Ну, чого ж ви спинились? — прикро обізвалась вона, коли я зробила паузу.
– Я думаю, на сьогодні годі, — сказала я, закривши книжку.
– Е, ні, читайте, читайте, се так інтересно! як вам не сором — на самому цікавому місці взяли і покинули!
– Мені здається, се вам дражнить нерви, а ви ще слабі. Нема у вас іншої книжки?
😅 Далі панянки трохи сперечаються, і завершується сцена діалогом:
– Так не будете далі читати Gyp? — допитувалась Алла Михайлівна.
– Ні, не буду. Може, ви позволите принести вам завтра яку іншу книжку?
– Іншу… яку ж?
– Не знаю ще, яку-небудь спокійнішу.
– Я не люблю «добродетельных» книжок pour les enfants sages!
– Ми виберем що-небудь без «добродетели и порока».
– Ну да, больничну літературу, для сухотників. Що ж, мені се якраз, до речі…
Вона починала капризувати.
– Як хочете! — сказала я. — Будем читати Gyp'a, тільки вже не сьогодні. Вже пізно, вам спати пора, та й мені буде страшно йти додому. Добраніч!
😄 А ви як, любите «добродетельні книжки для сухотників», чи щось цікавеньке?
Раптом вам цікаво, яку книжку без «добродетели и порока» героїня принесла наступного дня, дивіться у коментарі.👇