«Чоловіча робота мені подобається більше за жіночу. Я дуже добре лежу на дивані».

Лєна Лягушонкова «Мій прапор запісяв котик», 2025

Шикарна книжка, весела і непроста. Ідеальний стиль та структура, написано дуже театрально — все пов’язано з усім, не кожен прикол так просто пояснити, треба читати.

❤️‍🩹 Загалом, все це — біль, загорнутий у віртуозний сарказм та іронію. Кожен стендапер мусить це прочитати і навчитися говорити про складне подібним чином. Тоді він стане легендою. Тут є історії більші та менші, сцени й мізансцени, і просто афоризми, типу:

Життя — не лише квашені огірки, а й проміжки між ними.
Війна — як наркоз. Більше від неї болить, коли вона уходить.
Це любов сліпа, а сусіди все бачать.
Декламування вірша я вважала спробою розказати світові про страждання. Світ виявився неготовий.
Мій стиль був посередині між ростовським маніяком і Мері Поппінс.
Мені дивно, що люди соціалізуються без відчуття того, що вони — чмо.

👌 Баланс жесті та сарказму витримується перфектно майже всю книжку, дещо схиляючись у бік жесті під кінець. Але кінець щасливий, хоч і не остаточний.

✨ Це роман дорослішання з підвищеною концентрацією гумористичного спротиву депресивній реальності з боку героїні. І мені здається, що це одна велика метафора дорослішання нашої країни, тому цей відгук сьогодні дуже доречний. Дуже #раджу_почитати, це одна з найкращих книг року для мене.

P.S. Окремий комплімент — Жені Полосіній за обкладинку і котика в кінці. Це кайф!