Бі-бі-
бігти крізь тихе повітря,
робити його шурхотливим,
як вільшанка на тлі світанкових полисків сонця.
Яка ж вона гарна з тією плямкою рудого тепла
на пухнастій грудинці!

Бі-бі-
бігти чимдуж горбаками
із залисинами, як у дядька Бориса,
і плесами незайманого різнотрав’я,
що не бачило газонокосарок.
Не наздоженеш-ш мене! Ш-ш-
шістнадцять виповнилося, і сусіди ш-ш-
шепочуться: “Диви, такі вже кобилиці,
а гасають, як шестирічні, тьху-ти!”

Сі-сі
не виросли, сістер,
тому не заважають бігти.
Як навіж-ж-жені ловимо новий день
швидкими дитинними рухами.
Канікули ж-ж-жуками розповзаються.
“Ти придумала, ким хочеш бути?
Треба ж обрати універ, вчитися”.
Вшитися можна в цю канву,
але обережно, щоб не вколотися.

“М-а-а-мо, дивися!”
Сміюся:
руки — олівці,
світ — папір,
я — графічний вітер
на картині Дерегуса,
який ще не став
статичним
експонатом у музеї.

11.06.2025

© Олена Галунець ✏️

@virshoplitkarka #олена_галунець