2024-08-01 12:00:01
Американська допомога — це завжди більше, ніж просто допомога. Варто уважно дивитися не лише на обсяг фінансування, а й на дрібний шрифт у супровідних угодах.
Цей огляд — не звинувачення, а застереження. Україна має шанс залишитись сильною, тільки якщо зберігатиме контроль над власними ресурсами навіть у найважчі часи. Тож ось приклади, з кого варто робити висновки.
У багатьох державах після воєнної “допомоги” залишалася демократія на папері, але із втраченим контролем над природними ресурсами. Нафта, уран, кобальт, літій, аграрні землі — усе це часто ставало предметом тиску, домовленостей або мовчазної передачі.
Ірак, 2003–2011, війна проти режиму Саддама, ресурси — нафта, контракти з ExxonMobil, Chevron, BP, понад 100 млрд дол.
Афганістан, 2001–2021, війна проти Талібану, ресурси — літій, мідь, залізо, кобальт, оцінка надр — до 1 трлн дол., контракти — розвідка та доступ до концесій
Саудівська Аравія, з 1945 р., стратегічна співпраця, ресурси — нафта, Aramco (раніше Standard Oil), договір “нафта в обмін на зброю”, прибутки — сотні млрд щороку
ДР Конго, 1960–нині, постійні збройні конфлікти, ресурси — кобальт, уран, золото, понад 50 млрд дол. через Glencore, Freeport-McMoRan, “приватна колонізація” копалень
Кувейт, 1991–2003, війна в Перській затоці, ресурси — нафта, контракти на відновлення — Halliburton, Bechtel, понад 20 млрд дол.
Лівія, 2011–2014, повалення Каддафі, ресурси — нафта, контракти з ExxonMobil, Eni, близько 30 млрд дол., контроль над родовищами після війни
Колумбія, 1990–нині, “війна з наркотиками”, ресурси — золото, вугілля, нафтоносні території, контракти — американські корпорації з видобутку та агропромисловості
Перу та Болівія, 1980–2020, “допомога” для стабілізації, ресурси — срібло, олово, літій, контракти з FMC, Albemarle, участь у розподілі літієвих запасів Анд
Індонезія, 1965–1998, підтримка диктатури Сухарто, ресурси — нафта, мідь, нікель, контракти — Freeport (гірничі гіганти), багатомільярдні доходи корпорацій
В’єтнам, 1960–1975, війна проти Півночі, ресурси — каучук, стратегічні мінерали, контроль над аграрною інфраструктурою півдня, спроби комерційного впливу через інвестфонди
Гаїті, 1994–нині, “миротворчі місії” та інтервенції, ресурси — золото, сільське господарство, контроль над портами і виробництвом, зони вільної торгівлі для американських компаній
Сирія, з 2015 р., війна з ІДІЛ, ресурси — нафта, контроль американських військ над родовищами в північно-східній частині (Дейр-ез-Зор), участь приватних підрядників у логістиці
Попри всю історичну обережність, яку варто проявляти в питаннях ресурсів та стратегічних контрактів, очевидно одне — союзників такого рівня, як США, Україна втрачати не має права. Це не просто джерело допомоги — це ключовий фактор стримування агресора, підтримки Збройних Сил, доступу до глобальних інвестицій і політичної ваги у світі.
Президент Володимир Зеленський у цьому контексті демонструє не лише рішучість, а й розважливість. Те, як ведуться переговори, як структуруються домовленості, як балансуються національні інтереси — свідчить про усвідомлення цінності суверенітету навіть під час критичної потреби в зовнішній підтримці.
Висновок простий: довіряти — так, але з юридичним супроводом. Партнерство — так, але тільки на рівних. І головне — пам’ятати, що ресурси України мають працювати на Україну.
Цей огляд — не звинувачення, а застереження. Україна має шанс залишитись сильною, тільки якщо зберігатиме контроль над власними ресурсами навіть у найважчі часи. Тож ось приклади, з кого варто робити висновки.
У багатьох державах після воєнної “допомоги” залишалася демократія на папері, але із втраченим контролем над природними ресурсами. Нафта, уран, кобальт, літій, аграрні землі — усе це часто ставало предметом тиску, домовленостей або мовчазної передачі.
Ірак, 2003–2011, війна проти режиму Саддама, ресурси — нафта, контракти з ExxonMobil, Chevron, BP, понад 100 млрд дол.
Афганістан, 2001–2021, війна проти Талібану, ресурси — літій, мідь, залізо, кобальт, оцінка надр — до 1 трлн дол., контракти — розвідка та доступ до концесій
Саудівська Аравія, з 1945 р., стратегічна співпраця, ресурси — нафта, Aramco (раніше Standard Oil), договір “нафта в обмін на зброю”, прибутки — сотні млрд щороку
ДР Конго, 1960–нині, постійні збройні конфлікти, ресурси — кобальт, уран, золото, понад 50 млрд дол. через Glencore, Freeport-McMoRan, “приватна колонізація” копалень
Кувейт, 1991–2003, війна в Перській затоці, ресурси — нафта, контракти на відновлення — Halliburton, Bechtel, понад 20 млрд дол.
Лівія, 2011–2014, повалення Каддафі, ресурси — нафта, контракти з ExxonMobil, Eni, близько 30 млрд дол., контроль над родовищами після війни
Колумбія, 1990–нині, “війна з наркотиками”, ресурси — золото, вугілля, нафтоносні території, контракти — американські корпорації з видобутку та агропромисловості
Перу та Болівія, 1980–2020, “допомога” для стабілізації, ресурси — срібло, олово, літій, контракти з FMC, Albemarle, участь у розподілі літієвих запасів Анд
Індонезія, 1965–1998, підтримка диктатури Сухарто, ресурси — нафта, мідь, нікель, контракти — Freeport (гірничі гіганти), багатомільярдні доходи корпорацій
В’єтнам, 1960–1975, війна проти Півночі, ресурси — каучук, стратегічні мінерали, контроль над аграрною інфраструктурою півдня, спроби комерційного впливу через інвестфонди
Гаїті, 1994–нині, “миротворчі місії” та інтервенції, ресурси — золото, сільське господарство, контроль над портами і виробництвом, зони вільної торгівлі для американських компаній
Сирія, з 2015 р., війна з ІДІЛ, ресурси — нафта, контроль американських військ над родовищами в північно-східній частині (Дейр-ез-Зор), участь приватних підрядників у логістиці
Попри всю історичну обережність, яку варто проявляти в питаннях ресурсів та стратегічних контрактів, очевидно одне — союзників такого рівня, як США, Україна втрачати не має права. Це не просто джерело допомоги — це ключовий фактор стримування агресора, підтримки Збройних Сил, доступу до глобальних інвестицій і політичної ваги у світі.
Президент Володимир Зеленський у цьому контексті демонструє не лише рішучість, а й розважливість. Те, як ведуться переговори, як структуруються домовленості, як балансуються національні інтереси — свідчить про усвідомлення цінності суверенітету навіть під час критичної потреби в зовнішній підтримці.
Висновок простий: довіряти — так, але з юридичним супроводом. Партнерство — так, але тільки на рівних. І головне — пам’ятати, що ресурси України мають працювати на Україну.