А це точно не жарт?
Серйозно питаю. Бо я щойно випадково прочитав одну історію — і досі не можу зрозуміти, це реальність чи якась сатира?

Анастасія Радіна.
Знаєте таку? Депутатка, «Слуга народу», керує антикорупційним комітетом у Раді. Вічно на екранах — бореться з корупцією, розказує, як все має бути чесно, прозоро, по-європейськи.
Ну, така собі «ікона чистоти».
А тепер головне…

А ви знали, що її чоловік, Мирослав Радін, під час війни збільшив свої доходи у 68 разів?
У шість-десят-вісім разів.
Це взагалі як?
Під час повномасштабної війни, коли в людей бізнеси закривалися, у когось ракета в склад влучила, хтось останнє донатив на ЗСУ…
А тут — приріст прибутків такий, що навіть гривня так не девальвувала.

Це в нього бізнес-дар раптом прокинувся?
Чи, може, місце дружини в комітеті трохи допомогло?
Може, це просто збіг?
Бо виглядає як класика жанру — хтось розповідає про чесність, а вдома — сімейне підприємство “чесного збагачення”.

А ще кажуть: декларації відкриті, подивіться самі. Ну я і подивився. І от питаю:

Це вже така нова етика?
Боротьба з корупцією — це коли свої заробляють мовчки, але правильно?
Ми точно в курсі, за що голосували?
А чи є межа цинізму, чи вона тепер теж “задекларована”?

Це не гнів. Це щире питання.
Хтось може пояснити, як таке взагалі можливо — і чому всі мовчать?

https://kievtime.com/reklama/anastasiya-radina-yak-golovna-antikoruptsionerka-krayini-zakopalasya-v-shemah-poki-yiyi-cholovik-rozbagativ-u-68-raziv-rozsliduvannya-pislya-yakogo-vam-stane-gidko/amp/