2025-11-24 00:04:09
А тепер коротко висловлюсь про огляди і чому я роблю їх так рідко.
У період 2017–2020 я займався майже виключно оглядами. Причому — на кожен український фільм. Неважливо, це був «Рівень чорного» чи «Межа». Я думав, що саме це потрібно людям, і що я зможу зайняти цю нішу. Хоча чесно — я ніколи від цього не кайфував.
Постійно доводилося когось критикувати, постійно витримувати купу претензій у коментарях від людей, які зі мною не погоджувалися. А огляди без спойлерів — це зазвичай одне й те саме: ті самі репліки й думки, просто по-різному переставлені, то в позитивній, то в негативній конотації. (Огляди зі спойлерами не мали сенсу — їх дивилася б дуже мала кількість людей.) Ще менше мені хотілося оглядати закордонне кіно: по-перше, перегляди були нульові, бо всі дивилися росіян; по-друге, про нього й так усі говорили, а про українське часом знімав лише я. Тому робив це дуже рідко.
У 2020, коли почався ковід і фільми перестали виходити, у мене почалася паніка: «Можна закривати канал». Але саме в цей кризовий момент я зрозумів, що існує безліч інших цікавих тем. І це не тільки про кіно. Це теми, які об’єднуються назвою «візуальна культура»: реклама, кліпи, фільми, серіали, YouTube, аніме, талант-шоу, меми, реслінг, дубляж.
І от що я усвідомив: мене страшенно надихає створювати, а не критикувати. Саме за великі, розгорнуті відео про різні цікаві явища у візуальній культурі мене й полюбила широка аудиторія.
Тож я залишив огляди для особливих випадків — коли дійсно маю що сказати про фільм. Коли він заслуговує того, щоб про нього дізналася ширша аудиторія. Це своєрідний спосіб прорекламувати хороший продукт (а іноді й покритикувати щось, що може бути шкідливим).
Тому я не зовсім розумію, чому від мене вимагають оглядів. Я ніколи не славився ними і не маю бажання робити їх постійно. Іноді приємно повернутися до цього жанру, вигадати цікаві рішення, розповісти про щось справді варте уваги. Але мені значно цікавіше створювати власні проєкти, які надихають і відкривають щось нове, а не сидіти й обговорювати інших.
Сподіваюсь, в Україні з’явиться блогер чи блогерка, які займуть цю нішу і будуть щиро кайфувати від цієї роботи.
У період 2017–2020 я займався майже виключно оглядами. Причому — на кожен український фільм. Неважливо, це був «Рівень чорного» чи «Межа». Я думав, що саме це потрібно людям, і що я зможу зайняти цю нішу. Хоча чесно — я ніколи від цього не кайфував.
Постійно доводилося когось критикувати, постійно витримувати купу претензій у коментарях від людей, які зі мною не погоджувалися. А огляди без спойлерів — це зазвичай одне й те саме: ті самі репліки й думки, просто по-різному переставлені, то в позитивній, то в негативній конотації. (Огляди зі спойлерами не мали сенсу — їх дивилася б дуже мала кількість людей.) Ще менше мені хотілося оглядати закордонне кіно: по-перше, перегляди були нульові, бо всі дивилися росіян; по-друге, про нього й так усі говорили, а про українське часом знімав лише я. Тому робив це дуже рідко.
У 2020, коли почався ковід і фільми перестали виходити, у мене почалася паніка: «Можна закривати канал». Але саме в цей кризовий момент я зрозумів, що існує безліч інших цікавих тем. І це не тільки про кіно. Це теми, які об’єднуються назвою «візуальна культура»: реклама, кліпи, фільми, серіали, YouTube, аніме, талант-шоу, меми, реслінг, дубляж.
І от що я усвідомив: мене страшенно надихає створювати, а не критикувати. Саме за великі, розгорнуті відео про різні цікаві явища у візуальній культурі мене й полюбила широка аудиторія.
Тож я залишив огляди для особливих випадків — коли дійсно маю що сказати про фільм. Коли він заслуговує того, щоб про нього дізналася ширша аудиторія. Це своєрідний спосіб прорекламувати хороший продукт (а іноді й покритикувати щось, що може бути шкідливим).
Тому я не зовсім розумію, чому від мене вимагають оглядів. Я ніколи не славився ними і не маю бажання робити їх постійно. Іноді приємно повернутися до цього жанру, вигадати цікаві рішення, розповісти про щось справді варте уваги. Але мені значно цікавіше створювати власні проєкти, які надихають і відкривають щось нове, а не сидіти й обговорювати інших.
Сподіваюсь, в Україні з’явиться блогер чи блогерка, які займуть цю нішу і будуть щиро кайфувати від цієї роботи.