
2024-08-01 12:00:01
А що, козаки? Невже ми, начальника, підведемо?
Ми що — жуки-плавунци, чи все-таки козаки українські, гречані, житні? Невже не вийдемо на недоплачені зміни? За копійки голосами мужицькими торгували? Та ні, я по ваших мужицьких очах бачу — тут не опозиційні зібрались.
Не та порода! Тут загартування столітнє — поліське, степове. Тут аж житом по низах тягне! Тут козак свою річку, свої луги й свою соху береже, як належить! Тут заради легковажного добра, заради мережива й жіночих банківських рахунків ніхто й пальцем не поворухне! Тут інші мотивації, інші звичаї проростають!
Тут козак єдиноначальність шанує. Самі ми хто — дрібнота. Нас суховій полем понесе, ми й загубимось. Начальник нас корінням до землі прив'язує, як віковий дуб своє коріння! З начальником ми будь-які вітри витримаємо. І тому самі його пильнуємо — зі свого боку, по-суворому.
Як побачимо, що начальнику зле — так останню сорочку з торса: «Носи, командире!» Нам, козакам, і шматок у горло не лізе, як начальника біда гризе! А хто проти нашого начальника піде, хто розбрат у казані розводить — того ми отак: за шию — та на болота! Бо смута вигідна прудким, вертлявим, солоденьким і слизьким. Тим, хто як гадюка до нас у ліжко лізе. Хто мокрицею з потолка в кашу падає. Чужа нам ця нечисть! Не такі казки нам мати в колисці співала! Не ті пісні ми в армії заводили!
Давайте, хлопці, підходьте, пишіть коментарі! Завтра в дві зміни працюємо, кашу в перерві дамо, бачки прямісінько до ОП підвезуть.
Ситі будемо, а решта що нам, козакам, — переживемо, заробимо, в люльку зсиплемо, та й у перерві закуримо!
Ми що — жуки-плавунци, чи все-таки козаки українські, гречані, житні? Невже не вийдемо на недоплачені зміни? За копійки голосами мужицькими торгували? Та ні, я по ваших мужицьких очах бачу — тут не опозиційні зібрались.
Не та порода! Тут загартування столітнє — поліське, степове. Тут аж житом по низах тягне! Тут козак свою річку, свої луги й свою соху береже, як належить! Тут заради легковажного добра, заради мережива й жіночих банківських рахунків ніхто й пальцем не поворухне! Тут інші мотивації, інші звичаї проростають!
Тут козак єдиноначальність шанує. Самі ми хто — дрібнота. Нас суховій полем понесе, ми й загубимось. Начальник нас корінням до землі прив'язує, як віковий дуб своє коріння! З начальником ми будь-які вітри витримаємо. І тому самі його пильнуємо — зі свого боку, по-суворому.
Як побачимо, що начальнику зле — так останню сорочку з торса: «Носи, командире!» Нам, козакам, і шматок у горло не лізе, як начальника біда гризе! А хто проти нашого начальника піде, хто розбрат у казані розводить — того ми отак: за шию — та на болота! Бо смута вигідна прудким, вертлявим, солоденьким і слизьким. Тим, хто як гадюка до нас у ліжко лізе. Хто мокрицею з потолка в кашу падає. Чужа нам ця нечисть! Не такі казки нам мати в колисці співала! Не ті пісні ми в армії заводили!
Давайте, хлопці, підходьте, пишіть коментарі! Завтра в дві зміни працюємо, кашу в перерві дамо, бачки прямісінько до ОП підвезуть.
Ситі будемо, а решта що нам, козакам, — переживемо, заробимо, в люльку зсиплемо, та й у перерві закуримо!