8 грудня, #темний_адвент

«Темні жанри — це насамперед про емпатію.

Про вміння розгледіти, що травмує не тільки тебе, а й інших людей; що вони відчувають, що їх по-справжньому лякає — і у 99% випадків це не монстри і непоясненна містика, бо живемо ми в реальному світі, і страхи у нас здебільшого дуже реальні: невизнаенність, самотність, безтактовність, зневага, незручна соціальна ситуація і так далі.

У буденних побутових ситуаціях горору значно більше, ніж у будь-якій вигаданій містиці з ретельно прописаним страшенним чудовиськом.

Тому для мене найкращий горор — це той, де автор зміг реалістично передати саме такі буденні жахи.

Найкращий трилер — де головне питання не «хто вбивця?», а «що з ним не так?», або навіть «ще не так із цим світом і з усіма людьми в ньому?»

І найкращий детектив — той, де герої не виключно функції, але й борються з власними демонами, яких у кожної дорослої людини сотні.

Щоб класно писати в темних жанрах, потрібна неабияка емпатія. Потрібно дуже добре розуміти людей і їхні мотиви, і не тільки ті не мотиви, які штовхають їх до поганих вчинків, а ті, шо змушують їх «завдавати» добра, яке найчастіше добром не є, або утримуватись від втручання і толерувати зло.

Саме цим мене приваблює трукрайм — він дає можливість придивитись до реальних людей, які скоїли щось жахливе і якось це для себе пояснили.

І саме тому я обожнюю книжки, в більшій чи меншій мірі засновані на трукраймі, бо яким би вигадливим не був автор, життя завжди підкидає більш шокуючі сюжети, ніж будь-який фікшн».

Саша Павлова, Запекла книгожерка, авторка нонфіку «Вбивчі письменники»