❎ 75 сторінок.

▫️ Це все, на що в мене вистачило нервів. Я буквально після кожного речення закочую очі і сильно хочу "потрогать траву" (і поки я була в Шешорах я могла хоча б послухати водоспад у якості терапії).

▫️ Фактично третина книги (всього 240, але ж там технічні сторінки, вступи-виступи) і в мене жодних сумнівів, що далі стане краще.

▫️ Гумор недолугий, слововжиток з помилками, якщо прибрати позначення діалогів, ви жодного персонажа не розрізніте між собою і не зможете відрізніти від автора, та і сенсу в цьому немає, бо в героїв навіть імен нема. Для автора вони всі функції і рівно так і позначені: Старий, Доглядальниця, Інтерн тощо. Бо типу а нащо? Все одно їхня ціль — лише показати, як я вмію в патанатомічний гумор? ⡈⢂⡢⠢⢂⡨⠖⠎⠚ ⠤⠎⢒⡤⢂⠙ ⢢⡊⠍⡘⢈ ⡔ ⡐⢂⢠⡤⡨⠑⡢ ⠘ ⠚⡃⢊⡡⢄ ⣂⣄⠃ ⢑⣀⢰⠜⠰⡐⠨⠚ ⡑⠱ ⠲⠃⡘⢐⠤⠓⡃ ⣂⠔⢆⠅⢊⢢⢰

🔸 В абсолютно дебільній франшизі 90-х "Бєшєний проти Контуженого" і те було більше життя. З-за цього навіть загадку сюжету — хто ж вбивця — розгадувати нема бажання, бо навіть в спогляданні перегонів паперових корабликів більше сенсу.

🔸 На мене просто фізично давить та кількість моїх непрочитаних гарних книг, поки я тут намагаюся відкотити очі назад.

Це дуже, дуже погано. #Дафа_не_радить нікому.