🕯 29 серпня 2014 року. Іловайськ. День, що викарбуваний у серцях українців.
Цей день назавжди став символом болю, героїзму та незламності українського духу. 29 серпня 2014 року українські воїни, які тримали оборону в Іловайську, отримали наказ виходити з оточення через так званий «зелений коридор». Те, що мало стати шляхом до порятунку, обернулося трагедією, яка сколихнула Україну та світ.
Близько 5-ї ранку українські сили зібралися в Іловайську, визначивши точку збору за шість кілометрів південніше Многопілля. Дві колони, сформовані з бійців добровольчих батальйонів та регулярних підрозділів ЗСУ, вирушили в бік Новокатеринівки, а далі – на Комсомольське. У першій колоні налічувалося понад тисячу воїнів із технікою, у другій – близько 650 захисників. Вони йшли з вірою в домовленості про безпечний вихід, але ворог порушив усі обіцянки.
«Зелений коридор» виявився пасткою. Колони потрапили під шквальний вогонь російських регулярних військ та найманців. Перша колона була розбита в районі села Горбатенко та на полях кількома кілометрами південніше. Друга, що майже дісталася до Новокатеринівки, потрапила в нову засідку. Близько 300 бійців опинилися заблокованими в Червоносільському. Після доби виснажливих переговорів з ворогом частина захисників зважилася на відчайдушний прорив. Інші, разом із пораненими, не маючи шансів на порятунок, потрапили в полон.
Ціна Іловайської трагедії – невимовна: 420 загиблих, 429 поранених, 40 зниклих безвісти. Сотні українських воїнів опинилися в полоні, де зазнавали тортур і принижень. Майстже 20 кілометрів шляху, які мали стати дорогою до свободи, перетворилися на боротьбу за виживання, де кожен крок оплачувався кров’ю та життями.
Іловайськ – це не лише трагедія, а й приклад неймовірної мужності. Українські бійці, попри зраду, нерівні сили та безнадійну ситуацію, билися до останнього. Вони показали, що означає бути вірним присязі та своїй землі. Їхній подвиг став одним із ключових моментів, що зміцнили дух нації та нагадали нам, якою ціною виборюється свобода.