26 червня 1940 року в СССР перейшли на восьмигодинний робочий день при семиденному робочому тижні.

Відпустки скасували, заборонялося звільнятися за власним бажанням.

Робітники та службовці стали по суті кріпаками на тих підприємствах, де їх застав указ.

Зʼявилася кримінальна відповідальність за «порушення трудової дисципліни», «випуск недоброякісної продукції», «дрібні крадіжки на виробництві».

Особливо дісталося прогульникам. За запізнення на роботу більш ніж на 20 хвилин можна було отримати термін.

Запізнитися на роботу було дуже легко — громадського транспорту не вистачало, трамваї та автобуси фізично не могли вмістити всіх пасажирів, особливо в «години пік». Людям доводилося гронами висіти на зовнішніх поручнях.

Навіть поломка транспорту не вважалася поважною причиною. Всі суди за цією статтею проходили на місцях у максимально короткі терміни — не більше, ніж пʼять днів. За оцінками дослідників, за час дії указу — з 1940 до 1956 року — за різними статтями засудили близько 18 мільйонів людей.