21 жовтня 1933 року у Львові, в приміщенні радянського консульства, 18-річний член ОУН Микола Лемик здійснив атентат на представника радянських спецслужб Олексія (Андрія) Майлова — на знак протесту проти Голодомору в Україні.

Рішення про цю акцію ухвалив Провід ОУН під головуванням Євгена Коновальця. Безпосередніми організаторами були Степан Бандера, Роман Шухевич і Богдан Підгайний.

Мета — не вбивство, а привернення уваги світу до московського геноциду українського народу.

Лемика обрали за силу духу й інтелігентність. Він закінчив Львівську академічну гімназію, навчався в університеті, а перед акцією Організація навіть купила йому нові черевики й білизну — щоб виглядав гідно.

21 жовтня, опівдні, під вигаданим прізвищем «Дубенко» він увійшов до консульства й сказав Майлову:

«Це тобі від Організації Українських Націоналістів — за муки і смерть наших братів та сестер, за голод в Україні, за всі знущання!»

Двома пострілами він вбив агента ОДПУ, дочекався поліції й добровільно здався.

Польський суд засудив його до довічного ув’язнення, адже за законом не можна було стратити особу, молодшу 21 року.

Попри спроби замовчати, чин Лемика викликав потужний резонанс у світовій пресі, а українське суспільство сприйняло його як акт честі й протесту проти голодомору-геноциду.

Під час Другої світової війни Микола Лемик утік із польської в’язниці, став керівником Середньої похідної групи ОУН, але 1941 року був заарештований ґестапо в Миргороді й розстріляний.

Його останні слова:

«Я, український революціонер-самостійник, гину за Самостійну Українську Державу!»

В історії цей учинок назвали — «Пострілом в обороні мільйонів».

Памʼятаємо!

матеріал взятий звідси 📱 history_malva