20 червня 1837 року після смерті свого дядька, короля Вільгельма IV, 18-річна Александріна Вікторія з династії Ганноверів стала королевою Великобританії та Ірландії. Вона була єдиною дитиною принца Едварда, герцога Кентського, і принцеси Вікторії Саксен-Кобург-Заальфельдської. Після ранньої смерті батька у 1820 році Вікторія зростала в суворій ізоляції за так званою "кенсінгтонською системою", яку впровадила її мати разом із радником Джоном Конроєм — майже без контактів із зовнішнім світом, під пильним наглядом і з ретельно контрольованим навчанням.

До моменту вступу на трон Вікторія вже кілька років знала, що є спадкоємицею престолу, але жила досить відлюдькувато в Кенсінгтонському палаці. За свідченнями сучасників, вона була мовчазною, дисциплінованою, добре освіченою і вельми рішучою для свого віку. Після звістки про смерть короля її розбудили о 6-й ранку (на картині). Так почалася Вікторіанська епоха — період великих змін, що тривав понад 63 роки.