2024-08-01 12:00:01
1042 роки тому почалося язичницьке повстання слов'ян проти Священної Римської Імперії.
Слов'янські племена лютичі, полаби, венеди та ободрити, що заселяли територію між Ельбою та узбережжям Балтійського моря, протягом першої половини 10 століття були завойовані під час походів короля Східної Франкії Генріха II, та його сина Оттона I, який у 962 році був коронований імператором Священної Римської імперії. Щоб укріпити свою владу на завойованих Оттоном і його батьком територіях, імператор сприяв насильницькій християнізації слов'янських племен та руйнуванню місць язичницького поклоніння.
За час окупації було збудовано 3 християнські єпископства: Гавельберг, Бранденбург та Магдебург, і номінально слов'яни вважалися християнізованими. У 983 році, після невдалого походу в Італію, помер імператор Оттон II, і на троні Священної Римської Імперії опинився його неповнолітній син Оттон III, що ознаменувало початок внутрішньої нестабільності в імперії. На фоні цієї нестабільності зі слов'янської святині в Ретрі 29 червня 983 року розгорілося велике, руйнівне та нестримне слов'янське повстання.
В той же день слов'янські війська на чолі з лютичами захопили та розграбували побудовану на їхній землі єпископську резиденцію Гафельберг, через три дні – Бранденбург та поселення аж до річки Тангер на заході. Ободрити, які приєдналися до лютичів, спустошили монастир Святого Лаврентія в Кальбе, єпископство Ольденбурга і навіть напали на Гамбург. Об'єднані слов'янські племена разом з данами вигнали імперських представників церкви та влади, імперська армія змогла утримати їх лише за Ельбою.
Хроніст та історик Адам Бременський писав, що лютичі та їхні союзники вели своє повстання з люттю та рішучістю: «Вони пронеслися крізь інші слов’янські землі, спалюючи церкви, катували священиків та інше духовенство різними способами та не залишили жодного сліду християнства по той бік Ельби». Повсталі слов'янські воїни прагнули повернути свої землі та відновити традиційний спосіб життя, вільний від іноземного панування, і на деякий час їм це вдалося.
Натиск слов'ян повністю зруйнував систему прикордонного захисту Священної Римської Імперії. Все, побудоване Оттоном I Великим на схід від Ельби і Зале було зруйновано. З 985 року князі Імперії щорічно проводили походи разом з християнськими польськими князями Мешком I та Болеславом, щоб підкорити цю територію, проте ці походи були невдалими, а експансія Священної Римської Імперії на схід була зупинена на наступні 200 років.
У 1003 році імператор Священної Римської Імперії Генріх II об'єднався з лютичами та розпочав війну проти польського князя Болеслава, це укріпило незалежність лютичів та їхнє право землю, що дозволило їй залишатися до середини 12 століття слов'янською. Сьогодні це повстання є одним з символів опору культурному та релігійному гнобленню. Воно уособлює боротьбу корінних європейських народів за збереження своєї ідентичності та незалежності перед обличчям зовнішнього тиску.
☠️ @vallholl
Слов'янські племена лютичі, полаби, венеди та ободрити, що заселяли територію між Ельбою та узбережжям Балтійського моря, протягом першої половини 10 століття були завойовані під час походів короля Східної Франкії Генріха II, та його сина Оттона I, який у 962 році був коронований імператором Священної Римської імперії. Щоб укріпити свою владу на завойованих Оттоном і його батьком територіях, імператор сприяв насильницькій християнізації слов'янських племен та руйнуванню місць язичницького поклоніння.
За час окупації було збудовано 3 християнські єпископства: Гавельберг, Бранденбург та Магдебург, і номінально слов'яни вважалися християнізованими. У 983 році, після невдалого походу в Італію, помер імператор Оттон II, і на троні Священної Римської Імперії опинився його неповнолітній син Оттон III, що ознаменувало початок внутрішньої нестабільності в імперії. На фоні цієї нестабільності зі слов'янської святині в Ретрі 29 червня 983 року розгорілося велике, руйнівне та нестримне слов'янське повстання.
В той же день слов'янські війська на чолі з лютичами захопили та розграбували побудовану на їхній землі єпископську резиденцію Гафельберг, через три дні – Бранденбург та поселення аж до річки Тангер на заході. Ободрити, які приєдналися до лютичів, спустошили монастир Святого Лаврентія в Кальбе, єпископство Ольденбурга і навіть напали на Гамбург. Об'єднані слов'янські племена разом з данами вигнали імперських представників церкви та влади, імперська армія змогла утримати їх лише за Ельбою.
Хроніст та історик Адам Бременський писав, що лютичі та їхні союзники вели своє повстання з люттю та рішучістю: «Вони пронеслися крізь інші слов’янські землі, спалюючи церкви, катували священиків та інше духовенство різними способами та не залишили жодного сліду християнства по той бік Ельби». Повсталі слов'янські воїни прагнули повернути свої землі та відновити традиційний спосіб життя, вільний від іноземного панування, і на деякий час їм це вдалося.
Натиск слов'ян повністю зруйнував систему прикордонного захисту Священної Римської Імперії. Все, побудоване Оттоном I Великим на схід від Ельби і Зале було зруйновано. З 985 року князі Імперії щорічно проводили походи разом з християнськими польськими князями Мешком I та Болеславом, щоб підкорити цю територію, проте ці походи були невдалими, а експансія Священної Римської Імперії на схід була зупинена на наступні 200 років.
У 1003 році імператор Священної Римської Імперії Генріх II об'єднався з лютичами та розпочав війну проти польського князя Болеслава, це укріпило незалежність лютичів та їхнє право землю, що дозволило їй залишатися до середини 12 століття слов'янською. Сьогодні це повстання є одним з символів опору культурному та релігійному гнобленню. Воно уособлює боротьбу корінних європейських народів за збереження своєї ідентичності та незалежності перед обличчям зовнішнього тиску.
☠️ @vallholl